Oseredok Leipzig e.V. у німецьких медіа

До Дня української писемності та мови історикиня, соціолінгвістка, співзасновниця німецько-української культурно-освітньої організації Oseredok Leipzig e.V. Ліза Вальтер підготувала коментар нижньолужицькою мовою для радіо rbb. У ньому вона розповідає про український Радіодиктант національної єдності та значення нових традицій для збереження й розвитку мов, зокрема мов національних меншин.

Текст коментаря українською мовою читайте нижче.

https://www.rbb-online.de/sorben/audio/aktuelle-beitraege/2026/2026-10/komentar-k-ukrainskemu-radijowemu-diktatoju.html

Bildschirmfoto 2026 11 12 um 02 40 07
Bildschirmfoto 2026 11 12 um 02 40 07

Що таке Радіодиктант національної єдності?

Радіодиктант національної єдності — одна з новітніх українських традицій, яка за останні десятиліття стала важливою частиною нашої культурної ідентичності. Започаткована у 2000 році, вона щороку об’єднує тисячі українців в Україні та в усьому світі. Цього року до написання Радіодиктанту долучилися й українці Лейпцига, які зібралися разом в українському культурно-освітньому центрі Oseredok Leipzig.

Щороку для Радіодиктанту створюють новий текст. Його автором або авторкою зазвичай стає відомий представник чи представниця української літератури. У визначений час текст звучить у радіоефірі — його читає сам автор або спеціально запрошена людина, а всі охочі, незалежно від того, де вони перебувають, можуть одночасно записувати почуте.

Особливість цієї традиції полягає в тому, що вона об’єднує найрізноманітніших людей. Радіодиктант пишуть діти й дорослі, студенти й учителі, письменники, журналісти, митці, політики та міністри. Під час війни до нього долучаються навіть українські військовослужбовці, які пишуть диктант на своїх позиціях. А українці за кордоном збираються в бібліотеках, школах, культурних центрах або просто вдома з друзями, щоб разом узяти участь у цій події.

Для мене Радіодиктант належить до тих новітніх українських традицій, які дають нам можливість не лише зберігати власну культуру, а й активно її проживати, пізнавати та відзначати. Подібно до Дня вишиванки, який об’єднує людей навколо традиційного українського одягу, Радіодиктант єднає нас через мову.

На мою думку, це також надзвичайно цікавий приклад для мов національних меншин. Адже мову неможливо зберегти лише за допомогою граматик, словників чи шкільних уроків. Їй потрібне живе соціальне й культурне середовище, традиції та спільні події, під час яких люди можуть користуватися своєю мовою, відчувати її цінність і радіти їй.

Особливо важливими такі ініціативи можуть бути для мов, які тривалий час перебували під тиском домінантної мови більшості або зазнавали маргіналізації. Адже традиція не обов’язково має бути давньою, щоб бути справжньою. Ми можемо створювати й нові традиції, які допомагатимуть нам підтримувати живе мовлення, зміцнювати культурну ідентичність і показувати молодшим поколінням: наша мова — це не лише спадщина, яку потрібно берегти, а й те, що може приносити радість, об’єднувати людей і ставати приводом для спільного свята.

І найважливіше: мета Радіодиктанту зовсім не в тому, щоб кожен написав його без жодної помилки. Це не просто шкільна контрольна й не змагання за найкращий результат. Ми можемо помилятися, дізнаватися щось нове, відкривати для себе багатство власної мови й учитися разом.

Мова — це наш культурний код. У ній живуть наша історія, література, родинні спогади, звичаї та особливий спосіб бачити й розуміти світ. Завдяки таким традиціям ми можемо зберігати цей код живим, навіть перебуваючи за тисячі кілометрів від України.

Саме тому для мене Радіодиктант — це передусім можливість зустрітися, зробити щось разом, навчитися нового й відчути радість від того, що ми говоримо, читаємо й пишемо рідною мовою.

Не так важливо, щоб усі ми написали диктант на «відмінно». Важливо, що ми пишемо його разом. Адже саме мова нас об’єднує.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Категорії