Szczepan Twardoch „Null”. Wydawnictwo Marginesy, Warszawa 2025, 276 s.
«Щоб написати про війну в Україні треба прочитати про пелопонеську війну» – Щепан Твардох на презентації німецькомовного перекладу книги 20.05.2025 в Берліні
У 2025 році вийшов роман „Null” (українською – «На нулі» або «Лінія нуль») відомого польського автора силезького походження Щепана Твардоха — текст, який уже зараз можна вважати важливим втручанням у європейське уявлення про війну в Україні. Це не військовий репортаж і не політичний маніфест. Це — художній роман, який крізь особисту історію вигаданого, але глибоко правдоподібного героя говорить водночас про бойовий досвід, сімейні травми, розмиту ідентичність, мовну багатоманітність та мовчазну тяглість історії у повсякденному житті.
Щепан Твардох: автор між реальністю та романом
Щепан Твардох (нар. 1979) — автор понад десятка романів, відзначених престижними літературними нагородами в Польщі та за її межами. Відомий як прозаїк, драматург, есеїст і активний громадянин, він часто заявляє про свою належність до силезької культурної традиції, підтримуючи також мовну ревіталізацію силезької мови. Ціклом можливо, що саме цей досід приналежності до народу без державності розкриває для автора розуміння українських реалій, в тому числі соціолінгвістичних, що часто є складною для розуміння європейців. Із 2022 року Твардох активно допомагає Збройним Силам України — як волонтер, збираючи кошти на техніку, особисто доставляючи дрони та автомобілі на фронт.
„Null” — це результат не лише гуманітарної солідарності, але й глибокої особистої заангажованості. Це роман, який народився «зсередини війни», але написаний із дистанції літературного мислення.
Сюжет і структура
Головний герой — молодий чоловік українсько-польського походження з Польщі, який після початку повномасштабного вторгнення добровільно долучається до допомоги Україні, а згодом вступає до лав ЗСУ. Його історія — не епічна, а буденна. Це роман не про героїзм, а про трансформацію. Від байдужості — до приналежності. Від пасивного спостерігача — до воїна.
Інноваційною формальною рисою твору є наратив у другій особі однини — звернення до «тебе, Коню». Це створює ефект психоемоційної близькості, гіпнотичного самозвернення, а також внутрішнього монологу, який читач «підслуховує» — ніби опинившись всередині роздвоєної свідомості. Одночасно цим підкреслюється якийсь невидимий тиск, читач якби підсвідомо має розмірковувати чому 2 особа однини, чи не сталося чогось з головним героєм.
Особливо яскраво в романі виділяються дві лінії. Перша стосується ідентичності: походження, приналежності та переосмислення свого історичного коріння. Друга лінія—це буденність війни на лінії зіткнення («лінії нуль»). Автор геніально зображує суворий військовий сленг і лайку, які, ймовірно, використовуються для емоційного розвантаження військовими на фронті. Контраст між буденною грубістю й глибокими алегоріями, історичними рефлексіями створює потужний емоційний ефект.
Протягом твору ми спостерігаємо поступову трансформацію головного героя. Спочатку байдужий до власного походження, він через реалії війни поступово занурюється у важливість буття українцем, усвідомлюючи значення своєї ідентичності. «Лінія нуль» Щепана Твардоха—це глибока і багатошарова книжка, яка не лише розкриває жахіття війни, але й запрошує читача до серйозних роздумів про сутність ідентичності, історичної пам’яті та людського буття в умовах екстремальних випробувань.
Перехрестя ідентичностей
Особливо цінним у романі є те, як герої осмислюють складну національну ідентичність у контексті спільної історичної травми України, Польщі та Німеччини. Один із синів ставить батькові запитання: чому вони не вважають себе українцями, якщо дід був в УПА? Це стає поштовхом до болісної розмови про родинне минуле, яке довго замовчувалося.
Інший епізод відкриває ще один пласт ідентичності — батько зізнається, що бабуся була німкенею з Вроцлава, «хоча лише за народженням». Такі деталі підкреслюють, наскільки неоднозначними можуть бути родинні історії, сформовані війнами та зміною кордонів.
Твардох не обходить увагою й складну спадщину Волинської трагедії. Один із героїв згадує, що його дід ненавидів українців, бо ті вбили його батьків і сестер — ще один приклад того, як особисті трагедії формують уявлення про інше.
На противагу цьому — молодше покоління, яке прагне позбутися історичних тягарів і називає себе «нормальними поляками», громадянами ЄС. Вони вважають, що суперечки минулого мають залишитися в минулому, а сучасність вимагає нової європейської ідентичності.
Мова як поле бою
Однією з провідних тем є конфлікт між українською та російською мовами як маркером ідентичності. Війна змінює сприйняття мови. У певному епізоді герой зізнається, що навіть у формі не наважився б зробити зауваження людям, які голосно говорили російською. Це — симптом глибшої внутрішньої невпевненості.
Його товаришка згадує, що в її родині з дитинства говорили російською, бо українська асоціювалася з «простолюдом». Але війна змушує переосмислити такі погляди — українська стає мовою спротиву й належності.
Цікавим спостереженням є те, що певні бойові переживання, отримані українською мовою, герой не може передати польською — команда «на зв’язок» звучить для нього неприродно, бо польською він ніколи не користувався рацією. Це свідчить про глибоку емоційну прив’язаність до мовного досвіду.
У романі також з’являється есхатологічна метафора: Кінь нібито успадкував свою силу від скіфа — воїна, який є його пращуром. Це вказує на безперервну лінію боротьби за свободу. Герой діє не з раціональних міркувань, а під впливом внутрішньої сили — thymos, як це описувала антична філософія.
Роман як чесне спостереження
Твардох без прикрас зображує українське військо: серед бійців є ідеалісти, але є й ті, хто не має мотивації або становить небезпеку для своїх. Сильне враження справляє контраст між умовами на «нулі» й київським комфортом — броньовані авто в столиці, які мали б бути на передовій, стають болючим символом розриву між тилом і фронтом.
Роман глибоко рефлексує над темами смерті, страху та втрати сенсу: герой усвідомлює, що навіть коли вважає себе вже мертвим, страх усе одно залишається. А якщо починаєш вірити в життя після війни — вона стає нестерпною.
Презентація в Берліні: війна розумів
20 травня 2025 року в Берліні відбулася презентація німецького перекладу Лінії нуль (видавництво Rowohlt Berlin, переклад — Олаф Кюль). Під час події Твардох звернув увагу на небезпеку російських імперських наративів, що виправдовують агресію через історичну спадковість: Париж 1815, Берлін 1945, Прага 1968, Грузія 2008. Це — колоніальна спадкоємність, яку нині в Росії трактують як сакральну місію.
Письменник порівнює війну з науковою фантастикою: окопи з мокрими ногами, як у Першій світовій, поєднуються з високоточними дронами, керованими з консолі. Солдат, якого вразила дрон-ракета, ще може рухатися й думати, але вже фактично мертвий — жахаюча метафора знеособлення.
На думку Твардоха, ця війна — не змагання озброєнь, а битва інтелектів.
Висновок
З романом Null / Лінія нуль Щепан Твардох створив глибоку багатошарову літературну оповідь, що виходить далеко за межі воєнної тематики. Через особисті історії він відкриває складну мозаїку мовної, національної та історичної ідентичності Центрально-Східної Європи, змушуючи читача шукати відповіді на незручні запитання про памʼять, спадок і належність. У час, коли війна знову стала європейською реальністю, Лінія нуль звучить як необхідний, чесний і глибоко людяний голос.
„Лінія нуль“ Щепана Твардоха — це надзвичайно важлива й дуже рекомендована книга, яка не лише глибоко осмислює війну в Україні, а й порушує ключові питання ідентичності, історичної памʼяті та європейської відповідальності. Це не легке, але обовʼязкове читання — особливо для тих, хто прагне краще зрозуміти сучасність Європи.
Ліза Вальтер, Oseredok Leipzig e.V.
