20 листопада 2024 року в Лейпцигу відбулася чергова зустріч книжкового клубу української культурно-громадської організації Oseredok Leipzig, яка зібрала чимало шанувальників української літератури. Книжковий клуб, заснований у липні 2023 року, налічує понад 50 постійних учасників і збирається щомісяця. Метою клубу є мотивувати одне одного до читання довших текстів українською мовою, знаходити когнітивне розслаблення під час читання, підтримувати одне одного за кордоном, а також розширювати словниковий запас та вдосконалювати стилістику висловлювань.
Крім того, клуб активно підтримує українські видавництва, купуючи для своїх учасників книги як у друкованому, так і в електронному форматах. В умовах війни та навмисного знищення української культури це набуває особливої важливості, адже саме видавці грають ключову роль у розвитку та підтримці української мови.
Цього разу в центрі уваги клубу був багатогранний роман болгарського автора Ґеоргі Ґосподінова «Часосховище», перекладений українською Остапом Сливинським і виданий видавництвом «Чорні вівці Adult». Протягом трьох годин учасники вели жваву дискусію, обговорюючи складні теми роману, такі як історія, пам’ять та ідентичність. Жоден із присутніх не залишився байдужим до глибоких і зворушливих тем книги.
Роман як універсальне свідчення часу
У центрі роману постає питання про минуле та його вплив на людину: «Скільки минулого може витримати людина?» (с. 65). Учасниці погодилися, що роман майстерно поєднує минуле і теперішнє, піднімаючи універсальні питання про ідентичність та історичну спадщину. Хоча події книги безпосередньо не пов’язані з Україною, вони неймовірно актуально відображають соціальні та політичні кризи нашого часу.
Особливо гостро обговорювалося напруження між «колективною амнезією» та «надвиробництвом пам’яті» (с. 213). Питання автора, чи варто зберігати минуле, чи краще його забути, аби дати місце майбутньому, спонукало до глибоких роздумів.
Дитинство і пам’ять: між ностальгією і реальністю
Ще однією центральною темою роману є значення дитячих спогадів і їхній зв’язок з матеріальними та сенсорними переживаннями. Особливу увагу привернув уривок про «блискучі речі з каталогу» (с. 49), які символізували тугу за кращим світом у країнах колишнього соціалістичного блоку. Ця тема доповнювалася роздумами про запахи як тригер пам’яті: «Завжди практичніше та автентичніше просто засмажити скибочку хліба або розтопити трохи асфальту» (с. 64).
Політика і історія як основа оповіді
Роман охоплює важливі історичні та політичні контексти — від судового процесу над Ґеорґі Дімітровим у Лейпцигу (с. 76) до алегоричних згадок про анексії та «референдуми» в Криму і Донбасі (с. 210). Автор вражаюче показує, як циклічність історії впливає на сучасність. Цікавою стала обставина, що зустріч клубу відбулася всього за 200 метрів від будівлі, де відбувався процес над болгарським активістом Георгієм Димитровим, якого звинувачували в підпалі Рейхстагу. Це історичне явище неодноразово згадується в романі, і варто зазначити, що одна з сусідніх вулиць носить його ім’я — Дімітровштрассе.
Особливу увагу приділили темі націоналізму і тоталітаризму: «Ти вже зрозумів, що доведеться вибирати між націоналізмом і соціалізмом» (с. 196). Учасниці наголосили, що роман показує, як минуле не лише тяжіє над нами, але й притягує, до якого постійно хочеться повернутися. Тут автор майстерно використовує біблійну історію про дружину Лота (с. 328), нагадуючи, що повернення до минулого може паралізувати рух уперед.
Етика, пам’ять і час: особисті рефлексії Oseredok Leipzig
Екзистенційні теми роману викликали живі дискусії. Наприклад, висловлення: «Немає чудовиськ — немає й героїв. Смерть — сестра чудовиська, а справжнє чудовисько — це старість» (с. 71) викликало роздуми про евтаназію та людську гідність.
Вражаючим став уривок про повернення до місць дитинства: «Не відвідуйте місця, які ви покинули в дитинстві після довгої відсутності. Там немає нічого» (с. 179). Цей уривок викликав сильні емоції у учасників, змусивши їх задуматися про власні спогади та їхній вплив на теперішнє. Особливо болісно звучали роздуми про окуповані території на сході та півдні України, до яких деякі учасниці не могли повернутися більше десяти років.
Позачасовий роман
Учасниці дійшли висновку, що цей роман є справжнім позачасовим твором, до якого хочеться повертатися знову, перечитувати та переосмислювати. Він глибоко досліджує питання історії, ідентичності та людської природи і залишає сильний відбиток у свідомості читачів. Попри те, що роман написаний болгарським автором, багато хто відчув, що він немов був написаний про новітню історію України — поєднання захоплення і моторошного відчуття.
Книга стала ключем до нових горизонтів розуміння, допомогла структурувати почуття та думки, які накопичувалися роками, а також дала можливість обговорити цей спільний досвід як нації.
Звісно, не обійшлося без критики: численні посилання на російську літературу та постаті — серед яких Бродський, Достоєвський, Лермонтов і навіть Валентина Терешкова — свідчать про сильний вплив російської культури на автора, що він сам відкрито визнає. Інша критика стосувалася стилю написання, який деякі вважали дещо застарілим і таким, що нагадує літературу XIX століття. Проте геніальність теми та глибина роздумів авторки мотивували читачів продовжувати читання.
Зустріч у Лейпцизькому книжковому клубі української культурно-освітньої організації Oseredok Leipzig ще раз підтвердила, що література — це не лише вікно в світ, але й дзеркало, яке змушує нас поглянути на себе з нової перспективи. Такі дискусії не лише інтелектуально збагачують, а й створюють простір для глибокої саморефлексії, що відлунює ще довго після.
